Флешмоб до ювілею Кобзаря

Сьогодні Шевченкове слово звучить з новою силою, уривки з творів Т. Шевченка, які стали крилатими висловами, у реаліях сьогодення стають духовним будівничим державності України.

#ШЕВЧЕНКО_В_МОЄМУ_СЕРЦІ - ФЛЕШМОБ, ЩО БУЛО ОРГАНІЗОВАНО ДО 207 РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА між талановитими учнями 5-6 класів. Організаторами флешмобу були вчителі української мови та літератури Пашкалян.Г.П та Шот М.В

21 лютого - Міжнародний день рідної мови!

Мовні обов'язки українця! 

І на зло ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить

(В. Самійленко)

1. На кожному кроцi й кожної хвилини охороняй честь своєї рiдної мови, як свою власну, бiльше того - як честь своєї нацiї. Хто не береже чести своєї рiдної мови, той пiдкопує основи своєї нації. 

2. Розмовляй у родинi своїй тiльки рiдною мовою. Це принесе тобi правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбiльшого обов’язку щодо свого народу. 

3. Хто в родинi своїй розмовляє не рiдною мовою, той стоїть на дорозi до мовного винародовлення - найбiльшого непрощеного грiха проти свого народу.

4. Бережи своє особове iм'я й родове прiзвище в повнiй нацiональнiй формi i нiколи не змiнюй їх на чужi. Найменша тут змiна - то вже крок до винародовлення. 

5. Кожний, хто вважає себе свiдомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної лiтературної мови. 

6. Кожний свiдомий член свого народу мусить завжди допомагати всiма приступними йому способами розвитковi культури своєї лiтературної мови. 

7. Кожний свiдомий член народу мусить добре розумiти й ширити головне рiдномовне гасло "Для одного народу - одна лiтературна мова й вимова, один правопис". 

8. Кожний свiдомий член нацiї мусить добре знати й виконувати рiдномовнi обов'язки свого народу. 

9. Де б ти не жив - чи в своїм рiднiм краю, чи на чужинi, - скрiзь завжди мусиш уживати тiльки однієї соборної лiтературної мови й вимови, тiльки одного спiльного правопису, тим ти покажеш, що ти свiдомий син своєї об'єднаної нацiї. 

10. Кожний громадянин мусить добре пам'ятати й дiтей своїх того навчати, що наймилiша мова в цiлому свiтi - то мова рiдна. 

11. Кожний свiдомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рiдної мови не тiльки вдома, але й скрiзь, де можливо. 

12. Кожний свiдомий громадянин мусить щедро пiдтримувати свої нацiональнi перiодичнi й неперiодичнi видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан нацiональних видань - то могутня сила народу й забезпечення розвитку рiдної мови, а висота їх накладу - то ступiнь нацiональної свiдомости народу.

22 січня - День Соборності України

«Богоматір-Берегиня 

береже вічний вогонь 

соборної України» 

(Зореслава Коваль) 

...І обнялися береги Одного, вічного народу...

22 січня 2019 року в Україні відзначається 100-та річниця ухвалення Універсалу Директорії про Злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу. Ця подія увійшла в історію як День Соборності України, що уособлює віковічні прагнення нашого народу до об’єднаності, цілісності та неподільності.

На початку січня 1919 року Українська Народна Рада прийняла ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в єдину державу. Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Показово, що обрано було надзвичайно важливу з точки зору державотворення дату.

24 січня 1919 року було ухвалено закон про святкування 22 січня як Дня проголошення самостійності України. З січня 1999 року цей день офіційно відзначався як День Соборності України, з грудня 2011 року святкується як День Соборності та Свободи України.

Незважаючи на поразку визвольних змагань 1917-1921 рр., Акт злуки 22 січня 1919 р. – подія величезного історичного значення. Упродовж наступних десятиліть він виступав визначальним чинником національної консолідації та виявом прагнення нашого народу до національного й духовного єднання.

19 січня — Водохрестя або Йордан, Богоявлення

Хрещення – одне з головних і найулюбленіших свят у нашій країні. Напередодні віряни відзначають водохресний Святвечір (другий святий вечір).

Здавна відомо, що Іван Хреститель охрестив народ у Йордані, чим закликав усіх до покаяння й очищення душі від гріхів. Ісус у віці 30 років, будучи безгрішним, перший прийняв хрещення, освятивши при цьому собою річку Йордан. На честь цієї події свято і було названо Хрещенням, а в народі його називають Йорданом (Ордань). Цього ж дня відзначають і свято Богоявлення.

Традиції 

За день до Водохрестя віряни постять, а 18 січня відзначають водохресний Святвечір. Існує звичай для всієї родини, як і на Різдво, збиратися за столом. На вечерю готують пісні страви, кутю та узвар. Головна традиція свята – водосвяття. У день Хрещення святять воду в усіх церквах, а також освяченню підлягають усі джерела води: річки, ставки та озера. У них прорубується ополонка, у яку священнослужителі опускають хрест. 

Існує повір'я, що свята вода очищає і зцілює. Тому люди стають у чергу, щоб запастися святою водою на цілий рік. Якщо бути присутнім на ритуалі освячення води, то можна здобути зцілення всіх недуг. По хрещенську воду можна прийти і після свята або набрати її зі звичайного джерела, бо, за переказами, у водохресну ніч навіть проста вода має цілющу силу. 

"А той другий празник - святого Василя..."

14 січня вшановуємо Св. Василя Великого, якого вважали покровителем землеробства. Тому основним обрядом цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними віншуваннями.

Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили!!!) набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів зі словами: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми.

Сію, сію, посіваю, всього доброго бажаю:

Я бажаю щастя й долі.

Добра в хаті і на полі

Вашим родичам, батькам, 

Вашим сестрам і братам. 

Щоб дістали щастя в парі 
 Наші любі господарі.

Щоб усе велось від нині 

Нашій любій господині.

Народні прикмети:

-якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;

-якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;

-якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;

-якщо падає м'який сніг, - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;

-який перший день у Новому році, то й рік буде такий;

-якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

День «дякую»

Найбільш ввічливим днем у році є 11 січня, адже саме в цей день у всьому світі за ініціативою ООН та ЮНЕСКО відзначається Міжнародний день «дякую» (International Thank You Day).

Цього дня бажано подякувати усім близьким та рідним, тим, хто є поруч із вами та тим, хто вам небайдужий. Психологи кажуть, що слово «дякую» — дійсно чарівне і здатне творити дива.

Слова вдячності здатні змінити наше життя на краще, бо вони налаштовують на позитив та покращують взаємовідносини. Проте ці слова не радять вимовляти, коли людина знаходиться у роздратованому стані.

На замітку

За народною мораллю, невдячність — то невихованість, черствість. Ці риси завжди осуджують. Існує навіть сталий зворот “чорна невдячність”, який означає “зло замість вдячності за зроблене добро”.

День Святої Анни

«Багато людей святкують празники

і знають їх назви,але не знають 

причин,чому вони встановленні»

Св. Іоан Золотоуст

Це свято відзначаємо на честь зачаття праведною Ганною Богородиці. Згідно з переказами, Анна відзначалася побожністю і милосердям до вбогих. Вона була бездітною, що вважалося ганьбою між людьми. Разом зі своїм побожним чоловіком Йоакимом вона наполегливо просила Бога у молитвах про потомство. У протоєвангелїї сказано, що одного дня явився їй ангел Господній, який приніс радісну вістку від Бога: її молитва вислухана.

Щаслива Анна відразу поспішила до Єрусалима, щоб скласти Богові свою сердечну подяку. Там вона зустрілася зі своїм чоловіком, який також мав вістку від Божого ангела.

День зачаття святої Ганни не позначений якимись особливими обрядодіями. Хіба що вагітні остерігалися працювати. Проте у давнину це була окрема і досить значна дія, бо в народі свято називають «родинами сонця». Свято припадає на день зимового сонцестояння, після чого сонце «повертає на літо, а зима на мороз». Відтак казали: «Прийшли Ганки — сідай у санки!»

Цього дня юні дівчата збиралися, щоб узгодити, як святкуватимуть різдвяні свята. З Дня Ганни починали готуватися до свят і жінки: мастили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

До Дня Ганни відноситься низка спостережень, пов’язаних із бджільництвом: «Починають бджоли мед їсти», «Ходять у погріб до бджіл, щоб добре роїлись».

За матеріалами Інтернету

День святого Миколая Чудотворця

19 грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. 

Народні традиції на Миколая

Колись господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - "бо треба ж знати, чи слизький сніг цього року випав!"

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, той буде першим "полазником". "Полазами" вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік - четвертий і останній "полаз". В ці дні також першим перейти подвір'я має господар, не хто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, і йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!"

На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників.

В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого чудотворця. 

Народні прикмети: 

Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.

У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.

Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день - на уроду хліба й городини.

З цього дня підходять другі морози - Миколині: "На Студеного Миколу снігу навалить гору".

Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва (7 січня).

"Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого"

Легенда про Святого Миколая

Нічого не бракувало малому Миколі – ні одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, мама померла рано, за нею тато. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Він часто виходив на вулицю погратися з дітьми. Це були діти небагатих батьків. Жили вони в глиняних хатках, спати вкладалися без вечері. Миколай їх жалів, але не знав, як їм допомогти.

Був у Миколи старий вчитель. Одного разу вони читали Святе Письмо: «Коли ти робиш добро, то нехай твоє правиця не знає, що робить лівиця..."

- Як це розуміти? - спитав учителя замислений Микола.

- Коли робиш добро, то не треба про це говорити, голосно розповідати іншому. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.

Стояла глибока осінь. Микола знав, що багато діток в його околиці живуть бідно, у голоді і холоді. От родина старого Олександра. Мати хвора, у Петруся немає взуття, а мала Софійка вранці збирала на дорозі ломаччя, щоб було чим затопити в печі.

Ввечері Микола тихо, щоб слуги не бачили, підкрався до комори. Набрав у торбину борошна, налив пляшечку олії, набрав повні кишені яблук. У своїй скрині відшукав пару нових шкарпеток та нові постільці. Коли всі в домі спали, Микола тихесенько, як мишка, вислизнув з ліжка. Пробрався до порога Олександрової хати, поклав там торбинку та й побіг назад. 

Вранці старий Олександр не міг натішитися щедрими подарунками. Але хто це міг зробити і кому дякувати?

З того часу Микола часто робив такі дарунки бідним сусідам. Люди молили Бога за невідомого, який допомагає їм. Та ніхто не здогадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одяг, паливо з комор. Стали пильнувати.

Одного разу, коли Микола тільки-но склав торбинку та вийшов зі свого подвір'я, його наздогнав старий слуга. Думав, що то злодій. Тоді й стало відомо, хто піклується про бідних.

Минули роки. Микола, вивчився, став священником. Усе своє майно роздав бідним людям і служив їм, як тільки міг. За це Господь дав йому сили творити ще більше і більше добра. Він лікував хворих, допомагав в'язням. 

А коли він помер і постав перед Богом, Бог промовив до нього: «Багато, Миколо, ти зробив добра за своє життя. За це я виконаю будь-яке твоє бажання. Чого ти хочеш?»

Миколай не довго думав і відповів: «Дай мені, Боже, бодай один раз на рік сходити на землю та обдаровувати діточок» 

Відтоді кожного року у ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить з небес на землю і робить кожному з нас такі несподівані, але приємні подарунки.

День пам'яті великомучениці Катерини

7 грудня 2018 року вшановують пам'ять великомучениці Катерини. Свята була покровителькою наречених і шлюбу. В цей день часто проводилися різноманітні ворожіння та зустрічі для знайомства з хлопцями. Катерина знала кілька мов, а також володіла чудовим ораторським талантом.

Хто ж така Катерина?

Свята Великомучениця Катерина, котра прийняла християнство у 304 році, жила в Олександрії і вражала людей непохитністю своїх поглядів та вірності власній вірі. За легендою, її пробували звернути з богослужіння і переконаннями, і грошима, і владою, але жінка твердо стояла на своєму та й сама вміла переконати кого завгодно. За легендою, воїнів, яких вона переконала прийняти християнство, хотіли стратити – тоді сама поклала свою голову під меч ката, ставши на їх захист. За це її піддали страшним мукам, звідти і звання великомучениці, котра з благих намірів здобула страшну смерть. Нині її останки знайшли у Єгипті та поховали у монастирі Синай.

Народні прикмети на Катерини :

– Ясна погода на Катерину – буде морозна зима.

– Тепла погода – морози вдарять тільки на Варварин день (після 17 грудня).

– Кола навколо місяця віщують мороз.

– Сонячні промені пучками спрямовуються догори – скоро почнеться завірюха.

– Маленькі зірки на небі стануть прикметою до того, що скоро буде снігопад.

– Якщо самотня дівчина побачить 7 грудня щура, то її чоловіком буде іноземець.

– Катерина по воді, то Різдво по льоді.

Ворожіння на Катерини

1. Дівчині, яка хоче вийти заміж треба зірвати декілька листочків з різних дерев. Одним з них повинна бути яблуня. Ці листочки треба покласти під подушку і витягнути зранку. Якщо попадеться яблуневий листок – заміжжя у наступному році не чекати.

2. Опівночі, самотня дівчина бере горнятко з "вечерею", обгортає його новим рушником і йде до воріт "закликати долю" і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!". За народними повір'ями, у самотньої дівчини невдовзі повинен з'явитися парубок. 

3. Ввечері треба вийти на вулицю і прислухатися в якій стороні гавкає собака. З якої сторони почуєте гавкіт, з того боку і чекайте нареченого.

4. Якщо на вечорницях збиралося багато самотніх дівчат, їхню долю вирішували чоботи. Переставляючи їх по черзі, міряли будинок від столу до порогу. Чий чобіт вийде за поріг, та дівчина першою вийде заміж наступного року.

5. Дізнатися про дівочу долю допомагали символічні предмети: стрічка та каблучка. Одна із дівчат має розкласти на столі предмети і накрити їх тарілками так, щоб ніхто не бачив. Потім кожна по черзі підходила і піднімала одну із тарілок. Якщо під нею виявиться стрічка, буде ще рік у дівках, якщо каблучка, то вийде заміж.

Що не можна робити 7 грудня

1. Якщо вам треба вирушити у далеку дорогу, то краще зробіть це наступного дня.

2. Намагайтеся не сваритися одне з одним. Будьте дружніми та привітними.

Що можна робити 7 грудня

1. Цього дня молодим дівчатам, які мріють знайти гідного чоловіка і вийти заміж, треба молитися святій Катерині.

2. Хлопці цього дня мають постити і щиро молитися, щоб Бог дав їм роботящу та неліниву дружину.